Йому довелося закінчувати школу за російською програмою, слухати чужу мову і вчитися ігнорувати прапори, які з’явилися на вулицях.
Кожен день нагадував, що він живе не вдома.
Хлопець не раз намагався виїхати самостійно — шукав можливості, домовлявся, але щоразу стикався з обмеженнями, які не дозволяли перетнути лінію розмежування.
Його батько жив на території України й роками чекав, коли син зможе повернутися.
Зрештою, звернутися по допомогу батькові порадила сім’я з дитиною, яку раніше ми вже супроводжували під час повернення з окупації.
Так родина дізналася про Українську мережу за права дитини. Ми одразу почали працювати над безпечним маршрутом і координувати кожен етап.
Богдан мав їхати сам — мама через сімейні обставини залишилася в окупації. Це рішення далося непросто обом.
Наші спеціалісти залишалися на зв’язку майже цілодобово, поки хлопець не перетнув кордон і не опинився в Україні.
Тепер Богдан поруч із батьком. І попереду — нове життя без страху, з правом бути вдома.
*Імʼя змінене з міркувань безпеки.
