Михайлу 17. Більшу частину свого життя він провів в окупації.
Хлопець ріс у середовищі, де небезпека — не щось виняткове, а буденність. Вдома — складне становище, нестабільність, відсутність підтримки. Побут і відповідальність лягли на його плечі ще в дитинстві — надто рано, як для підлітка.
А за дверима — ще одна реальність. Постійний страх перед російськими військовими. Небезпека сказати щось зайве — й наразити себе чи матір на проблеми. Тривога, що з часом його можуть мобілізувати. А ще — мовчазна заборона зізнатися навіть знайомим, що батько і брат мешкають на підконтрольній Україні території. Мрія поїхати до них здавалася небезпечною фантазією.
Контакт із татом був епізодичним. Той жив у Черкасах і не раз намагався забрати сина, але в умовах окупації це залишалося майже нереальним — через обмеження, ризики, контроль.
Коли ситуація вдома стала критичною, хлопець самостійно звернувся по допомогу до волонтерів громадської організації «ВИВЕЗЕМО» @vyvezemo
Разом із командою Української мережі за права дитини вдалося підготувати документи, організувати безпечний маршрут і забезпечити супровід.
І ось — Міша вже на території вільної України. Попереду — зустріч з рідними, яку вони чекали роками.
Попереду — нове життя.
*Ім’я змінено з метою безпеки.
Повернення відбуваються в межах @bringkidsback_ua
